Вівторок , 24-10-2017
Головна / Новини / Великий фінал «Кассіні»

Великий фінал «Кассіні»

15 вересня 2017 року  в атмосфері Сатурна завершив свою двадцятирічну місію “Кассіні”, – космічний апарат, що склав найдетальнішу на сьогоднішній день картину планети – гіганта  Сонячної системи.

Тепер завдяки “Кассіні»”ми знаємо про нові світи-місяці, де могло виникнути життя, про пристрої величезних і дивних кілець, а також про колосальні шторми, існуючі на газовому гіганті. Апарат зібрав величезний обсяг інформації про єдиний супутник у Сонячній системі, що володіє власною атмосферою, — Титан. В пам’ять про одну з найбільш складних, дорогих і успішних міжпланетних місій ми пропонуємо згадати її головні результати.

Двадцять років тому

Розробка місії “Кассіні-Гюйгенс” почалася в 1982 році об’єднаною робочою групою Національної академії наук США і Європейського наукового фонду. У створенні апарату брало участь 19 країн і три космічних агентства (NASA, ESA і Італійське космічне агентство). До того моменту планету вже відвідали три апарати — «Піонер-11» (1979), “Вояджер-1” (1980) і “Вояджер-2” (1981). Одним з головних відкриттів попередніх місій стало те, що найбільший супутник Сатурна, – Титан, – має надзвичайно щільну атмосферу, яка не дозволяє безпосередньо досліджувати його поверхню. Крім того, стало зрозуміло, що полюси магнітного поля планети точно збігаються з географічними — ця незвичайна знахідка сильно ускладнила, здавалося б, просте завдання: з’ясувати тривалість доби на Сатурні.

Нова об’єднана місія повинна була докладніше розповісти про особливості системи Сатурна. Спочатку вона повинна була тривати близько трьох років, а основна увага вчених була звернена на атмосферу Титану і Сатурна, магнітосферу газового гіганта, геологію його супутників і аналіз складу системи кілець.

15  жовтня 1997 року апарат стартував з мису Канаверал. Подорож до Сатурну тривала більше шести років — “Кассіні” зробив гравітаційні маневри поблизу Венери (двічі), Землі і Юпітера і лише влітку 2004 року досяг мети. Наступні відкриття стали приводом до того, щоб тричі продовжувати місію: спочатку на два роки, у зв’язку з рівноденням на Сатурні, потім ще на шість років під час зміни сезонів і, зрештою, на “Великий фінал»”(Grand Finale) — заключний чотиримісячний етап.

Посадка на Титан

Одним з найбільш вражаючих результатів місії стала посадка спускного зонда “Гюйгенс»”Титан 14 січня 2005 року. Це унікальний супутник, що володіє щільною атмосферою (у півтора рази щільніше земної), єдиний подібний об’єкт у всій Сонячній системі. При розробці зонда дослідники враховували ряд теорій про те, що Титан може бути покритий метановим океаном, “Гюйгенс” був готовий як до приводнення, так і до посадки на твердий грунт. Як виявилося згодом, на Титані і правда є резервуари з рідиною — аміачно-метанові моря, але вони займають порівняно невелику частину супутника.

“Гюйгенс»”не тільки вивчив склад атмосфери (поблизу поверхні частка метану доходить до п’яти відсотків, в іншому вона складається з азоту), але і виміряв швидкість вітрів поблизу поверхні супутника — вона виявилася декілька метрів у секунду, що можна порівняти з несильними земними вітрами. Також зонд передав знімки з поверхні Титану і навіть записав звуки, які його оточували при спуску. Наступний спільний аналіз даних з “Гюйгенса” і “Кассіні” дозволив припустити, що під поверхнею супутника знаходиться величезний водний океан.

Вчені також показали, що на Титані є свій аналог кругообігу води в природі, тільки роль води в ньому грає метан. Точно так само, як на Землі бувають водні дощі, на Титані періодично відбуваються метанові дощі, а рельєф і форма каменів на поверхні супутника вказують на існування потоків рідини.

Діяльність “Гюйгенса” на Титані на сьогодні є прикладом єдиною успішної посадки у зовнішній Сонячній системі.

Хмари над Сатурном здалеку схожі на мазки космічним пензлем — це ефект взаємодії рідких складових в атмосфері планети

Гейзери Енцелада

У 2005 році за  фотографіями та   іншими даними, зібраними”Кассіні”, стало зрозуміло, що як мінімум, один з місяців Сатурна геологічно активний. Раніше вважалося, що це неможливо, оскільки супутники охололи  і розташовуються занадто далеко від Сонця, проте над південним полюсом Энцелада апарат “побачив” явні сліди гейзерів – 250-ти кілометрові шлейфи води, що б’ють з підповерхні. Їх джерелами виявилися довгі розломи на крижаній поверхні супутника – так звані “тигрові смуги”.

У подальші роки вивченню цих шлейфів була присвячена значна частина зусиль місії. Спочатку дослідники довели, що їх джерело – це не ізольований резервуар, на кшталт підлідного озера, а глобальний океан, покриваючий увесь супутник. Його глибина оцінюється в 45 кілометрів, товщина льоду над ним коливається від двох до двадцяти кілометрів.

Майже два роки тому апарат вчинив небезпечний маневр, пролетівши крізь водні  шлейфи на висоті всього 49 кілометрів над поверхнею супутника. Його мас- спроектори зафіксували велику кількість водню у викидах, а також вуглекислий газ. Їх концентрації, як і сам факт наявності, вказують на те, що на дні океану  відбуваються гідротермальні процеси, які цілком можуть забезпечити енергією живі організми. Сьогодні Энцелад вважається одним з найперспективніших місць Сонячної системи для зародження позаземного життя.

Подобається
Подобається У захваті Ха-ха Овва! Сумно Злість

Залишити відповідь