Головна / Новини / Сколівщина / Хто з мешканців району отримав звання «Почесний громадянин Сколівського району» ?

Хто з мешканців району отримав звання «Почесний громадянин Сколівського району» ?

Сколівська районна  рада, на засіданні приуроченому до 26-ї річниці незалежності України,  прийняла рішення про присвоєння 4 особам звання «Почесний громадянин Сколівського району».

Звання «Почесний громадянин Сколівського району» отримали:

Охримович Степан Богданович (посмертно)

Народився 18 вересня 1905 року в місті Сколе в родині греко-католицького священика отця Богдана Охримовича і Анни Мартинків.

Навчався в Академічній гімназії у Львові, а згодом у Стрийській гімназії, яку закінчив (склав матуру) з відзнакою у 1923. Член Пласту. У віці старшого пластуна спочатку був членом куреня Лісові Чорти, згодом осавул 2-го куреня Червона Калина.

Вивчав філософію в Таємному українському університеті у Львові протягом 1923–1924. Навчання змушений був перервати через хворобу і відновив його у Львівському університеті.

Брав активну участь у студентському житті, ініціатор I-ї крайової студентської конференції у 1929. Співредактор журналу «Студентський шлях».

Член УВО. У 1926 співзасновник «Союзу української націоналістично молоді», його організаційний та ідеологічний референт.

З 28 січня до 3 лютого 1929 брав участь у Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні, був секретарем Президії, працював у ідеологічній комісії, виступив із доповіддю «Причини невдачі наших визвольних змагань».

Займав посаду організаційного референта Крайової екзекутиви ОУН протягом 1929–1930, а також референта пропаганди у 1930–1931.

Яцик Петро Дмитрович (посмертно)

Народився 7 липня 1921 у с. Синьовидсько Вижнє, Сколівського повіту, Станіславського воєводства у заможній селянській родині. Закінчив 7-річну сільську школу, вчився на сільськогосподарських та залізничних курсах. Працював помічником машиніста. Під час війни співпрацював з українськими партизанами.

1944 — виїхав на Захід, проживав у Німеччині. Закінчив Український технічно-господарський інститут у Регенсбурзі (1947), в якому вивчав економіку.

З 1949 року — у Канаді: власник і президент приватної будівельної фірми Prombank Investment Limited (P. Jacyk Group).

Засновник Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів», був його почесним президентом.

Петро Яцик — один із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. П.Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4 млн доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.

Пожертвував мільйон доларів на історичні досліди, що з подвоєнням цих фондів від Альбертського уряду творить три мільйоновий фонд Яцика при Канадському інституті українських студій (КІУС) в Едмонтоні. Завдяки внесеним П.Яциком 750 тисяч доларів відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. Коштом мецената видано чимало наукових монографій з історії України (зокрема переклад Історії України-Руси М. С. Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищує 16 мільйонів доларів.

Міжнародному конкурсу знавців української мови, меценатом якого був Петро Яцик, надано його ім’я.

За багатолітню меценатську діяльність нагороджений «Почесною відзнакою Президента України» (1996), а до свого 80-ліття — орденом князя Ярослава Мудрого.

Протоієрей Юрій Ільків

Народився 10 листопада 1964 року. в смт Славське. З 1972- 1980 рік навчався в Славській СШ. Після закінчення 8-го класу поступив у Стрийське СПТУ № 16, ( 1980 – 1983р). Отримав спеціальність столяр-будівельник. З 1983 по 1985 рік – служба в армії. Після демобілізації працював на будівництві – Львівське СУ-2. Після одруження у 1988 році – переїхав на постійне місце проживання в с Новопілля , Криворізького району, Дніпропетровської області. Працював на залізниці слюсарем по ремонту рухомого складу. В 1999 році був травмований на виробництві та отримав інвалідність 3 групи.

В 2004 році закінчив ДНУЗТ ім. академ. Лазаряна та отримав диплом бакалавра. 7 червня 2004 був рукоположений в диякони, а 4 грудня 2005 у священники – керуючим Дніпропетровською єпархією УПЦ КП – Високопреосвященішим Митрополитом Адріаном. Був призначений настоятелем Храму Святого Духа с. Новожитомир, Криворізького р-ну, де служить по теперішній час.

Учасник Євромайдану, капелан 27 сотні. Головний капелан криворізького регіону, капелан 1-го Українського бат. військових капеланів, капелан 40-го бат. тер. оборони “КРИВБАС ” Капелан ветеранів спецназу і підрозділу АКС. Волонтер.

Крушельницький Іван Семенович

Народився 15 лютого 1937 року в селі Хромогорб (нині Стрийський район, Львівської області). У зв’язку з операцією “Вісла” сім’ю Крушельницьких насильно переселяють у місто Червоноград, Львівської області, де закінчує дев’ятий клас Червоноградської СШ і вступає до Червоноградської гірничопромислової школи, де здобуває фах столяра. Працює на шахтах, гірничовидобувних підприємствах Червонограда, Нововолинська, а після переїзду батьків  у рідне село, влаштовується столяром-меблевиком на меблевий комбінат, що діяв у сусідньому селі Гірне.

У 1957 році Івана Крушельницького призвано на службу до лав Радянської Армії у місто Ригу. Після служби повертається додому і вступає  у Львівське державне музично-педагогічне училище ім. Ф. Колесси, навчання у якому закінчив у 1964 році. Працює вчителем співів у Дашавській загальноосвітній школі (Стрийський район, Львівської області). Водночас, Іван Семенович вступає на музично- педагогічний факультет Дрогобицького державного педагогічного інституту на заочну форму навчання.

Був ініціатором щодо відкриття у Дашаві дитячої музичної школи, яку відкрили 14 жовтня 1968 року. Пишається своїм дітищем Іван Крушельницький донині.

У листопаді 1974 року Іван Семенович приймає пропозицію очолити Сколівську дитячу музичну школу і Крушельницькі переїздять у Сколе. З січня 1975 року –  художній керівник та головний диригент  аматорського ансамблю пісні і танцю «Бойківщина» .  В 1976 році сколівчани з великим успіхом виступили на ВДНГ у Москві. Колектив був нагороджений дипломом, а Іван Крушельницький – бронзовою медаллю.

У 1989 році Іван Семенович переходить на роботу завідувача відділом культури Сколівського районного виконавчого комітету.

Під його орудою запрацювали самодіяльні хори у селах Гребенів, Підгородці, Орява, а чоловічий хор працівників освіти району і хор «Синьогора» із села Верхнє Синьовидне здобули високе звання Народний аматорський колектив.

За вагомий внесок у розвиток культури України Іванові Семеновичу Крушельницькому було присвоєно почесне звання Заслужений працівник культури України».

Вручення  нагород  почесним громадянам  та членам їх родин  відбулося   23  серпня 2017 року  на майдані Незалежності м. Сколе під час святкових заходів приурочених до Дня Державного Прапора та 26-ї річниці незалежності України.

Подобається
Подобається У захваті Ха-ха Овва! Сумно Злість

Залишити відповідь