Новини Сколівського району

«Я повірив у позитивні зміни в країні. І можу їх пришвидшити» – Юрій Міськів

0 689

Юрій Міськів – з тих людей, які переконані, що в житті ніколи не треба зупинятися. Особливо, коли здається, що вже досягнув вершини.

Він двічі починав бізнес «з нуля». Наважився кардинально змінити професійне життя і успішну підприємницьку справу замінив на кабінет держслужбовця.

Сьогодні за його плечима – ефективне ведення бізнесу, а також – репутація висококваліфікованого фінансиста, керівника Департаменту у Міністерстві фінансів.

Політику Юрій Міськів багато років свідомо обходив стороною. Проте тепер, коли повірив, що Україну чекають справжні зміни – йде в народні депутати у команді Святослава Вакарчука і партії «Голос». Каже, що хоче використати свій досвід і зробити максимум для ефективності цих змін.

– Розкажіть коротко: хто такий Юрій Міськів?

– Чоловік, який все життя ставив перед собою складні завдання, не боявся тяжкої роботи і в кінці завжди досягав успіху. Чоловік, який любить Україну і багато років фанатіє від українських гір. Чоловік, який на цьому життєвому етапі поставив перед собою черговий непростий виклик: допомогти гірським територіям, перетворити їх на мальовничий край, де око тішать не тільки казкові краєвиди, а й щасливі, забезпечені люди.

Якщо ви чекаєте більш конкретної відповіді, то сьогодні Юрій Міськів – керівник одного із Департаментів Міністерства фінансів. В минулому – підприємець. Родом зі Львова, де виріс, навчався, почав трудову діяльність.

– Завжди знали, що будете шукати себе в економіці, чи мали якісь дитячі мрії про іншу професію?

– В дитинстві мене дуже приваблювала техніка. Велосипеди, мопеди, мотоцикли… Не міг дочекатися, коли вже виповниться 18, щоб отримати права і водити автомобіль. Тому спочатку хотів обрати справу, пов’язану саме з технікою.

Після школи навіть вступив до автомобільно-дорожнього технікуму на спеціальність «Автомобільне господарство». Навіть посварився із батьком з цього приводу: він хотів, щоб я вчився в інституті.

Зрештою, інститут я пізніше закінчив – Львівську політехніку.

Але часи змінювалися, 90-ті були непростими. І я зрозумів, що крутячи гайки, багато не зароблю. Тому вирішив шукати можливості, як самому заробляти. Перше, за що взявся – торгував морозивом. Купував на Львівському холодокомбінаті і розвозив по магазинах. На той час це була доволі вигідна справа, націнка виходила 50%.

– До речі, а хто ваші батьки?

Мама – лікар, працювала в львівській лікарні №8. Зараз допомагає моїй сестрі виховувати внуків.

Батько був старшим майстром училища, яке спеціалізувалося на деревообробці. Ще в Радянські часи йому запропонували роботу в Лівії, були такі програми з направленням спеціалістів в нерозвинуті африканські країни. Там він пропрацював 10 років, досконало вивчив арабську мову. Кілька років тому він помер.

Батьки багато працювали, тож часто вихованням і доглядом мене і моєї сестри займалася бабуся.

– Але повернімося до вашого трудового шляху…

– Серйозною моєю справою стала заготівля м’яса. Я зайнявся постачанням сировини для м’ясозаготівельних компаній. Їздив по селах, купував м’ясо. Ми чесно і добре платили людям, тож справа йшла. Для людей в селі в ті непрості 90-ті це було хорошою можливістю заробити гроші.

Наступним проектом було птахівництво. Ми купили обладнання в Угорщині, вирощували птицю за новими технологіями.

І знову ж таки, реальність – криза 2008 року – внесла свої корективи: довелося, продавши цей бізнес, знову починати з нуля. Зацікавило будівництво. Це правильна справа: створювати нову архітектуру, монументальні речі, які прослужать людям протягом століть.

– В Україні збудувати бізнес «з нуля» – непросто. Особливо, якщо дотримуватися всіх правил…

– Дійсно, існує така думка, що неможливо почати бізнес без стартового капіталу, зв’язків і так далі. Але на початках мені ніхто не давав ні грошей, ні якихось інших можливостей. Було тільки бажання і голова на плечах.

Сказати, що було просто – не скажу. І тоді, і зараз малому бізнесу дуже важко. Замість того, щоб підтримувати, давати якісь пільги, навпаки – відбувається шалений пресинг з боку контролюючих органів, усіх, хто хоче набити власні кишені.

– Як і чому потрапили в Міністерство?

– Коли Янукович у 2014 році втік закордон, у виконавчу владу пішли нові люди, які на хвилях Революції гідності так само, як і я, лишали свій бізнес, якісь старі справи, щоб присвятити себе розбудові України. Серед цих людей був і я.

Пішов на роботу у Міністерство економіки, через пів року – в Міністерство фінансів. Зараз я вже на посаді директора Департаменту.

– Коли прийняли рішення кинути бізнес і йти в чиновники, як відреагувала дружина? Це ж, мабуть, і зменшення доходів для сім’ї, і робота в Києві…

– Чесно скажу, спершу – негативно. Але сіли, поговорили і вирішили, що спробуємо. Дуже вдячний дружині за розуміння.

Я кожних вихідних приїжджаю на Львівщину. А в будні… Знаєте, в мене стільки роботи – бо ж працюю не до 18.00 вечора, а значно довше – що навіть якби в цей час жив в Львові, а не в Києві, навряд чи нам вдавалося б проводити більше часу з сім’єю разом.

– Розкажіть детальніше про свою роботу в міністерстві.

– Я працюю у Департаменті, який здійснює фінансову політику у трьох напрямках, які фактично є основними галузями нашої економіки: агропромисловий комплекс, паливоенергетичний комплекс та інфраструктуру. Втім, грошей ми не тратимо, а лише працюємо з головними розпорядниками коштів.
Насправді це непроста і дуже важлива робота. По суті це адміністрування усього державного бюджету, така собі бухгалтерія цілої країни. Коли Міністерство заходить в бюджетний процес – робочий день може тривати і до 1.00-2.00 ночі. Це ж не якесь підприємство, що сів і за годину-другу звів баланс. Це ціла країна!
Коли розумієш, що на тобі така велика відповідальність, відволікатися на емоції не доводиться.

– Прийшовши на роботу в міністерство, доводилося розчаровуватися?

– Так. Але не в своїй роботі, а тоді, коли побачив, як неефективно використовують державні гроші на місцях, скільки виділених з держбюджету коштів взагалі не освоюється… Бюджетний рік закінчується з невикористаними мільйонами, які просто зависають на казначейських рахунках. А за ці гроші могли б зробити багато хороших справ – збудувати дороги, лікарні, школи, садочки…

– Чому не використовують ці гроші?

– Причин багато. Одна із них – корупція. Бо місцевий чиновник хоче не просто збудувати школу за бюджетні кошти. Йому треба «правильно» провести тендер, знайти «правильного» підрядника, який би заплатив відкат цьому чиновнику.

Ще одна причина – непрофесійність людей на місцях. Внаслідок децентралізації багато державних грошей пішло напряму в громади. Але замість того, щоб за ці гроші вирішувати якість проблеми, вони кладуть їх на депозити… Місцеве самоврядування дуже довго було в ролі прохача і тепер, коли їм не потрібно вибивати гроші, а вони просто є – не знають, що з ними робити.

– Зазвичай, чиновники бідкаються, що грошей немає… Але виходить, що в країні гроші є, а проблема насправді – в тому, що чиновники не вміють їх використовувати?

– Виходить, що так. І це дуже розчаровує, бо насправді вже зараз, з цими грошима, які у нас є, Україна могла б значно швидше рухатися вперед і значно ефективніше розвиватися.

– Це можна якось змінити?

– По-перше, має бути чіткіший контроль за ефективністю роботи. У нас в Міністерстві запроваджені показники ефективності роботи кожного працівника. Так само повинно бути і на місцях: треба чітко розуміти, хто і що зробив, скільки «справ» завалив і так далі.
По-друге, багато чого залежить від моральних і ділових якостей людей, які приймають рішення: чиновників, нардепів. Про що він передусім подумає – про власну наживу чи про користь для людей? Без відповідальних і порядних людей у владі – нічого не вийде.

– Раніше ніколи не були в політиці? Не балотувалися навіть депутатом в якусь місцеву раду?

– Ні. Завжди було дуже багато роботи, було чим зайнятися.

– А що зараз змінилося?

– Відчуваю, що в країни з’явився шанс для реальних змін. Я повірив у ці зміни. Впевнений, що маю достатньо досвіду, у тому числі – досвіду роботи з фінансами та бюджетом, для того, щоб бути корисним в Верховній Раді.

Якщо все вдасться – в Україні таки зрушать стару систему, щоб вибудувати нову. А значить в парламенті потрібні будуть не просто нові обличчя –а висококваліфіковані спеціалісти: юристи, фінансисти, економісти.

Я б дуже хотів, щоб серед цих професіоналів була людина, якій небайдужі гірські території. За всі ці роки мешканці цього регіону недоотримали стільки уваги від влади… і результатом цього став занепад, розбита інфраструктура, низький рівень життя людей. Час надолужувати! Саме за цим я і йду у Верховну.

Розмовляла Ярина ЛЮШУК
Читайте також:

Коментувати

Your email address will not be published.