П’ятниця , 22-09-2017
ГАРЯЧІ НОВИНИ
Головна / Історія Сколівського району / Сколівський район у складі Галицько-Волинського князівства

Сколівський район у складі Галицько-Волинського князівства

Відцентровані економічні та політичні фактори привели до роздріблення України-Руси. Вже в кінці XI ст. наш регіон відокремився від Києва, а з 1114 р. наша територія йменується Галицьким князівством. У 1119 р. князь Роман об’єднав Володимиро-Волинське князівство з Галицьким в єдине Галицько-Волинське князівство. Незабаром до складу Галицько-Волинського князівства ввійшли майже всі українські землі.

Після княжої доби київського періоду України-Руси (860-1240 рр.) Галицько-Волинське князівство продовжило ще на 100 років (1240-1349 рр.) життя України-Руси. З XII ст. жителів нашого краю називали галицькими русичами. Чому русичами – зрозуміло: їх корінь ще сформувався у племінних об’єднаннях русичів-дулібів і білих хорватів. Чому галичани – зрозуміло, що від Галича – центру князівства.

А яка семантика топоніма «Галич»?

Найбільш ймовірно є та, що топонім «Галич» походить від грецького слова «гальс», що означає «сіль». Та й справді, давньоруські літописи, дуже багаті на писемні розсипи, свідки того, що наш край був «соледобувним», що Галицька земля постачала сіллю всю руську землю. І не тільки її. По руській путі, що простягався вздовж Дністра, Стрия і Опору, везли сіль у Західну Європу. Тому «руську путь» називали «соляним шляхом».

Читайте також: Археологічні сліди життя

В одному вже з пізніших документів говориться, що з навколишніх сіл Борислава зі солеварень люди возять сіль і оплачують мито в Уричі, під городищем Тустань, що біля Східниці. Солеварні промисли сприяли будівництву доброї дороги (гостинцю), яку ще і по сьогодні в околицях с. Підгородці називають княжим гостинцем, по якім рухались каравани купців. Обсяги видобутку солі були значними. І коли в XI ст. князь Святополк не пустив купців з Галича, то вся Наддніпрянська Україна-Русь залишилась без солі. На руському шляху ще в IX ст. виникло місто Тустань — фортеця, оборонний, пограничний і митний пункт. Наявність 4000 пазів і врубів на природних каменях с. Урича дали можливість досліднику Михайлу Рожку здійснити графічну реконструкцію замку, доказати, що фортеця зазнала п’ять будівельних періодів.

Графічна реконструкція фортеці вражає не тільки своєю екзотикою, але і довершеністю. Величавий вигляд 5-ти поверхової забудови з оборонними стінами 15-ти метрової висоти; що розмістилось, як гірський беркут, на пагорбі висотою 51 метр, свідчить, що фортеця була блискучою сторінкою не тільки вітчизняного, але і світового зодчества.

Вершиною в тустанському зодчестві був останній будівельний період, коли разом з дерев’яними оборонними стінами поєднувалась і кам’яна кладка стін зі застосуванням знаменитого скріплюючого розчину «цем’янки», що складався з вапна, дерев’яного вугілля та випаленої до червоного кольору і подрібленої глини. Навколо фортеці було побудовано три лінії оборони з ровами. Гідними подиву є довбані в камені цистерни для зберігання води. Запаси води в цих цистернах могли забезпечити Тустанський гарнізон з 50 чоловік на довготривалий час — 250 днів. Дно цистерни укладалось хвоєю, потім засипалось річковим піском. Дубильні властивості хвої сприяли довгостроковому зберіганню споживчої властивості води.

Між оборонними фортецями на західному пограниччі Русі були налагоджені візуальні зв’язки, які в екстремальних умовах діяли безвідмовно. Це «сигнальні, вогні» зі стрийського пониззя, що передавалась на Розгірче, звідси в синеволодське городище, далі до Чорної Вежі в Підгородцях, звідки «видуни — дозорці» бачили в Тустані. Тривожний сигнал приводив в дію мудру систему оборонних укріплень Тустані.

За сигнальними димовищами били погостові клепала.
— Йдуть в ординці!
І красиві ставні уноти пішо і кінно спішили на погостові площі. Звідси чільні десятські чи сотські спішили з воями до тустанського воєводи.

Попелили ординці землю нашу. А Тустань не змогли ні взяти, ні спалити.

Не вдалося татарам зруйнувати Тустань і в час Бурундаєвого погрому 1261 р., коли він дав ультиматум Данилу Галицькому зруйнувати усі фортеці. Серед зруйнованих літописних фортець Тустань в їх числі не значиться. Перед дитинцем-богатирем були безсилі і татарська кіннота, і «грецький вогонь», і стінобитні і каменометальні машини.

Читайте також: Сколівський район від племінного ладу до держави України-Руси

Тустанські вої громили на бранному полі ворогів — татар, угрів, поляків, німців, не впускаючи їх на отчий поріг. Тустанські ратники, разом з усіма галичанами, доконали німецьких рицарів під Дорогичином (1238 р.), угрів і поляків під Ярославлем (1245 р.). І в цьому ратному подвигу — одна з підвалин славної історії Галицько-Волинської держави, могутність і велич якої визнав папа Іннокентій IV, приславши Данилові королівську корону.

Фортеця мала житлово-оборонний характер. Тут жили «вої». Вони і охороняли пограниччя, й супроводжували купців, гарантуючи їм повну безпеку на руськім шляху. В Тустанській окрузі (нині територія села Підгородець) жили ремісники — гвоздярі, ковалі, стельмахи, столяри, боднарі, кравці, чинбарі, гончарі, римарі.

XIII ст. Орда Батия вторглася в Галицько-Волинське князівство. У цей критичний момент Данило Галицький розумів, що відсіч орді може бути успішною за умови створення антиординської коаліції. З цією метою князь здійснює візит угорському королю Белі IV. Для зміцнення союзу між князівством і Угорщиною Данило пропонує одружити сина Льва на Констанції — дочці короля.

Момент повернення Данила з Угорщини в Літописі зафіксовано так:

«Льто 6748… ехал Данило князь ко королеви Оугры. Хотя имети с ней любовь сватьства. И не бы любовь межи ими и воротися… И приъха в Синеволодьско во монастирь святая Богородица. Наутріа въставь и вида множество бъжащи от безбожны татарь и воротися назад в Оугры не може бо проити Роуское земли. За не бо малобъ с нимь дроужины. И остави сна своего Оугрях».

12 квітня 1241 р. Бела IV був розгромлений Батиєм. Аж тепер, коли весняна смарагдова зелень просторої долини Моги була полита кров’ю 60 000 угорських юнаків, король зрозумів, якою помилкою була відмова від поріднення з Руссю. Незабаром угорські фарі привозять чарівну Констанцію в Львів. Констанція стає руською княжною, дружиною Льва, а Бела IV — союзником галицько-волинського князя.

Драматична і трагічна історія тодішньої України призвела до роз’єднання Галичини і Наддніпрянщини. А це два крила єдиної землі. Роз’єднані землі, залишені без взаємопідтримки, дали той фатальний наслідок, що українська територія опинилась в руках займанців.

Ослаблена і знекровлена ординцями Галицько-Волинська земля впала під експансіоністським тиском королівської Польщі. Це був 1349 рік.

На теренах нашого краю в ХІІ-ХІІІ ст. розвивалась матеріальна і духовна культура. Архітектура, будівельна справа досягнули високого рівня. Неперевершеною на той час стояла наука фортифікації та прокладання доріг. Розвивалися різноманітні ремесла в Тустанському посаді. Ремісники посаду виробляли спорядження для воїв, різні знаряддя праці і предмети домашнього вжитку. Розвивалося і ювелірне ремесло: знайдено майстерню, де виготовляли бронзові хрести-енколпіони (призначалися для носіння святих мощей). У Синевидньому в монастирі святої Богородиці, очевидно, писалися літописи, ікони, монахи займалися лічництвом та навчанням дітей.

Щур Р. Археологічні сліди життя // Сколівщина. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. — С.15-19. — ISBN 5-7702-1099-0
Подобається
Подобається У захваті Ха-ха Овва! Сумно Злість

Залишити відповідь

Анти-спам перевірка: *