П’ятниця , 24-11-2017
ГАРЯЧІ НОВИНИ
Головна / Історія Сколівського району / Сколівський район від племінного ладу до держави України-Руси

Сколівський район від племінного ладу до держави України-Руси

У нашому краї в епоху бронзи проживали фракійські племена. Хоч у кінці І тис. до н.е. вони зникли, розчинившись у слов’янському етносі, однак подекуди залишили вони по собі сліди у назвах рік, гір, населених пунктів.

Припускають, що гідронім «Стрий» (річка) увібрав у себе морфему – «стр» від племенів бастарнів, Карпати одержали назву від племен «карпідів»(«карпів»), наші Бескиди від племені «бессів», а назва Сколе від – племені сколотів (яких у вітчизняній історії називають скіфами).

Читайте також: Археологічні сліди життя

З початком нової ери утверджується слов’янська історія. Східних слов’ян у цей час називали антами, «росами», «русичами», які сконсолідувалися в одну державу Русь.

Термін «Русь» має й автохтонне походження і зустрічаємо гідроніми і топоніми з коренем «рос», або «рус» і в нашому краї: Роставка, Росоха, Ростічний, Росинка, Росохач, Русявка. Це свідчить про те, що етнос слов’ян-русинів простягався з Придніпров’я аж до Карпат і що наш регіон входив в обширний етнорайон слов’ян-русичів.

Серед слов’ян-русичів у VI-ІХ ст. було сформовано 14 племінних об’єднань. На території сучасних західних областей України було злокалізоване руське плем’я дулібів, яке, за свідченням літописів, жило у межиріччі Буга та Дністра. Дуліби – села на Стрийщині і Жидачівщині – дають основу твердити, що дулібське племінне об’єднання охоплювало і нашу територію.

У VI ст. зі Середньої Азії на Дунай почалося переселення кочівників-аварів (їх русичі називали обрами), які, за свідченням літописця,

«примучиша дульбы, сущая Словъны».

Дулібське племінне об’єднання вчинило опір обрам агресорам: дулібське об’єднання стекло кров’ю, але і обри не змогли утвердити своє панування в нашому краї. Літописець пише:

«…И помроша вси, и не остася ни единъ Объринъ. И єсть нритьча в Руси и до сего дне: погибаша яки Обрь; их же нъсть племени ни наслъдька».

Дуліби влилися до волинян і під їх іменем увійшли у склад України-Руси.

На відміну від обрів, у 898 р. нашим краєм мирно і цивілізовано проходять угорці. Про це Лаврентій-літописець записав:

«Угри… пришедше отъ вьстока и устремишася чересъ горы великая яже прозвашася горы Угорския».

Лаврентій пише, що територія між Дністром і Кавкасійськими горами – це невід’ємна руська земля. Наші Карпати в той час літописець називає то Угорськими, то Кавкасійськими горами. Він не плутає Кавкасійські гори з Кавказькими! Літописець-Нестор називає наші гори ще й Ясськими. Зауважимо, що вперше наші гори Карпатами згадує 18 століть тому, у II ст. н.е., старогрецький вчений Клавдій Птоломей під назвою «Карпатес орос», що означає «Скеляста гора». У слов’янському називництві топонім «Карпати» почав входити в лексичний обіг аж у XVI ст.

Згодом на місці племінного об’єднання дулібів на території Прикарпаття, Карпат і Закарпаття сформувалось племінне об’єднання слов’ян-русичів – білих хорватів. Декілька родових общин цього об’єднання проживало на території нашого краю. Цікавою є етимологія етноніму «білі хорвати». Лінгвісти етнонім «хорвати» пов’язують з топонімом «Карпати». Інші вважають цей етнонім іраномовного походження, що означає «західний страж», тобто білі хорвати – це люди, що жили на заході і були стражами землі нашої.

Дальша історія білих хорватів пов’язана з епохою князювання Володимира Великого. Князь у внутрішній політиці максимальну увагу звертав на згуртування величезної держави, на консолідацію земель. Племінна верхівка білих хорватів проводила політику сепаратизму. Тому Володимир вів з білими хорватами трирічну війну (992-995), про яку лаконічно записав Нестор-літописець:

«Йде (Володимиръ) на Хорвати…»

Трирічна війна приборкала сепаратизм знаті, русичі-хорвати увійшли до складу України-Руси. Усі літописці хронологізують наш край під 1015 роком. У Святополка – сина князя Володимира Великого, як пише літописець, зароджується жахливий намір:

«Яко избью всю братью свою, и прийму власть русьскую единь».

Святополк вбиває братів Бориса і Гліба, далі має намір вбити і брата Святослава – могутнього претендента на київський престол. У боротьбі зі Святополком Святослав шукає союзників в чеського князя, звідки походила його мама – княжна Малфреда, та в угорського князя Іштвана, на дочці якого Святослав був одружений. А тому Святослав прямує на захід.

У тіснині гір, що біля с. Гребенова, Святополк нав’язує бій Святославу. Про ці події в літописі записано так:

«В лъто 6523. Святополкъ же сь Оканьный и злый уби Святослава, послав ко горъ Угорьсгъй, бъжащю ему въ Угры».

За народним переказом в цій окрузі була вбита і Парашка – дочка князя Святослава.

Звідси походить друга версія назви м. Сколе: місце, де були сколоті (вбиті) князь Святослав, його дружинники і дочка.

Щур Р. Археологічні сліди життя // Сколівщина. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. — С.12-15. — ISBN 5-7702-1099-0
Подобається
Подобається У захваті Ха-ха Овва! Сумно Злість
2

Залишити відповідь